У Німеччині видано першу книгу, присвячену сексуальному насильству, яке здійснювали військовослужбовці Радянської Армії в окупованому під час Другої світової війни Берліні.

Автор книги, 80-річна Габріела Кепп, порушила багатолітнє табу на публікацію подібної інформації і не побоялася поставити на обкладинці книги, яка називається «Чому у мене не було сексу», своє справжнє ім'я.

Габріела Кепп розповідає, що вона досі бачить уві сні ці жахи, і більше ніколи в житті не вступала в сексуальний зв'язок з чоловіками. За її словами, фраза «Фрау, ком» («Жінка, пройдіть»), яку казали радянські солдати, була дуже страшна для німкень того часу.

Раніше цій темі була присвячена лише одна книга, «Жінка в Берліні», автор якої вирішила залишитися невідомою.

В інтерв'ю німецьким ЗМІ Габріела Кепп підкреслила, що вона вважала себе зобов'язаною розповісти про звірства Радянської Армії від імені всіх жертв, тому що «окрім неї, це зробити вже нікому». У період, про який йдеться, дівчині було всього 15 років.

За даними експертів, в середньому кожна з жертв, вік яких варіювався від 9 до 90 років, була зґвалтована 12 разів - в 1945 році в Берліні перебували близько 5 млн радянських солдатів. Для багатьох жінок у віці від 80-ти до 90 років цей акт насильства виявився смертельним.

Фройлен Кепп була зґвалтована чотири раз протягом однієї доби. Вона досі пам'ятає літню жінку, яка видала її радянським солдатам. «А де маленька Габі?» - запитувала та, витягуючи дівчинку з-під столу, де вона ховалася.

Між тим, російська влада продовжує заперечувати факт масового насильства, здійсненого радянськими військовослужбовцями щодо німецьких жінок.

Звідси

Перед тим як боротися за право бути кимось, потрібно цим кимось стати. В іншому випадку ти можеш все життя боротися за "право", а коли його відвоюєш не матимеш змоги ним скористатися. Через це боротьба в багатьох випадках приймає форму безглуздя і безвідповідального фанатизму.

Такими є вічні конфлікти між поколіннями за право самовиразитися. Ну блін, хочеш, щоб батьки не заважали тобі жити і не командували - знаходь роботу, окреме житло - зможеш прожити тільки за рахунок себе, станеш незалежним від батьків і їх фінансів і ніхто не змусить тебе робити те, що тобі не подобається.

Такою, на мою думку, є боротьба феміністок за рівноправ'я. Як на мене, хочеш бути матеріально незалежною і успішною - будь нею, і це буде найкращим способом довести своє рівноправ'я. А кричати про рівність без рівності насправді - безглуздо.

Про те на скільки безглуздою і непотрібною є боротьба за мир, моральність, проти корупції і т. д. я краще промовчу, тому що не можна передати словами, як мене дратують поєднання слова "боротьба" зі словами, які з ним не поєднуються.

І так щодня нам кричать про боротьбу за те, за що боротися взагалі не потрібно.

Не потрібно боротися за незалежність - потрібно бути незалежним. Врешті решт ми живемо в 21 столітті, коли рабовласницьке суспільство вже померло. А якщо ти раб в душі - то боротися потрібно лише з собою.

Який сенс боротися за любов, за дружбу, за віру...? Вони або є, або їх немає. До чого тут боротьба?

Хто, коли і навіщо придумав слово "боротьба"? Може його придумали для того, щоб людина за цією боротьбою забувала про життя? Може життеві ресурси на нашій планеті обмежені і жити на ній можуть лише одиниці, а всі інші повинні все своє існування боротися за речі, які їм або на фіг не треба?

Нас обманюють, нас тупо обманюють втираючи нам цінності за які ми ніби-то повинні боротися. щоб бути щасливими. А можна ж просто бути щасливим. Можна працювати, творити і бути щасливим не зважаючи ні на що. І сенс життя можливо у тому, щоб навчитися це робити.

А ми боримося... Питання за що? У нас є все, тільки його потрібно відкрити в собі, а це іноді буває важче, ніж боротися за право це зробити!

Кажуть, що друзі пізнаються в біді. Я ж на власному досвіді переконалася, що друзі пізнаються в самотності і власне в ній вони тільки залишаються друзями. Коли ж хтось з них знаходить інший шлях для проведення часу - дружбі настає кінець. Хоча такі стосунки важко назвати дружбою. Просто в мене склалися такі стереотипи, що коли другу погано, інший друг повинен кинути всіх своїх коханців і прибігти до тебе, щоб підбадьорити, а не тікати за 100км від чужих проблем.

Мої "друзі" часто скаржаться, що я ніколи не розповідаю їм про свої проблеми. Просто тоді, коли я хочу з кимось поділитися (проблемами) , я залишаюся з ними на самоті. Всі тікають, роз'їжджаються, як тільки чують мій дзвінок із пропозицією зустрітися і випити. А коли друзі збираються, мої проблеми вже вирішені мною самою, без сторонньої допомоги і немає потреби з кимось про це довго й нудно розмовляти.

Отак і виходить, що я закохуюся, страждаю, розлучаюся з кимось, а мої друзі бачать в мені лише самотність, та час від часу людину, в якої можна позичити гроші, поплакатися в жилетку чи провести вільний час.

І чому у мене немає друзів? Справжніх друзів про яких розказують в книгах і яких показують в кіно? Я ж цікава людина, я вмію поговорити на різні теми, я можу допомогти в скруті, і врешті решт, я можу бути вірним другом назавжди. Якби я не була собою, а мною був би хтось інший, я б хотіла мати себе в друзях!

Мене занадто часто обманювали друзі. Частіше, ніж кохані. Кахані мене ніколи не зраджували, ми просто сварилися і розходилися, а друзі... Вони зраджують саме в той момент, коли найважче. Коли потрібна жилетка або просто людина, щоб розпити пляшку вина. Тепер у мене немає друзів. Є тільки люди з якими можна час від часу вбити вільний час.

Виходить так, що самотність - це не відсутність людей навколо, це відсутність можливості виговоритися другу.

Я самотня. Але краще бути самотньою, ніж бути постійно зрадженою.

Сьогодні, чи то вже вчора, я отримала права. Тепер я офіційно можу керувати залізним конем. Підрахувавши всі витрати з'ясувалося, що я вклалася в 3350 грн із запланованих 3900. Зекономила на хабарі 550 грн здавши сама екзамени, правда потратилась на 2 перездачі. А кажуть, що це не реально. Приємно бути єдиною з групи, яка це зробила. Правда посвідчення жахливе. Мало того, що воно рожеве (мабуть це якась гламурна дівка розробляла дизайн, жах...), то ще й поцарапане (те саме в мене було і зі студентським).

Взагалі я помітила, що на всіх моїх документах одна і та сама фотографія - починаючи від паспортів, студентського і закінчуючи посвідченням водія. А це все через те, що мені шкода 20 грн на те, щоб піти сфотографуватися і зробити нових 6 фото, тож я взяла старе з паспорта, відсканувала і наклепала на домашньому принтері їх півсотні і тепер виробляю різні поки що мені не потрібні документи, як от права - фотографії ж є. От, що робить з людиною принципова жадібність. Зате за останній місяць я витратила 150 грн на книжки половину з яких читати поки що не планую.

А ще, я вперше в житті сама зварила м'ясо - не для себе, для кота. Він з'їв все за один захід і попросив ще. Приємно, що хоч комусь мої кулінарні витвори подобаються.

Не хочу на роботу. Хочу виспатися, а вранці піти в магазин і купити нарешті щось собі поїсти. Я б купила кілограм морозива, бананів, вівсяного печива і багато шоколаду. Так хочеться шоколаду з горішками. Але геть ілюзії. Як хтось колись казав "не розслаблятися".

Хочу спати... тож піду відвойовувати ліжко у кошеняти.

На добраніч мені, завтра на роботу.

Кажуть, що час - ворог пам’яті. Людина швидко забуває емоції і душевний біль, те що вивчала в школах і університетах, обличчя людей, яких давно не бачила... Але я так не думаю.

Ми нічого не забуваємо. Все те, що ми відчували і знали записується глибоко на вінчестери нашого мозку, просто як на будь-якому комп’ютері, яким користуються роками, цю інформацію не завжди можна знайти, або оновлене програмне забезпечення вже не може відкрити застарілий файл.

Але найбільша проблема людської пам’яті в тому, що на відмінну від комп’ютера, не можливо помістити в кошик непотрібне сміття інформації простими натисками на клавіші. І от коли ти шукаєш на мозковому вінчестері файл із шкільної програми і випадково знаходиш припалу пилом інсталку твої першої любовно-спрямованої програми-паразита, бл*ть, як же ж тоді боляче, так наче то було вчора... І хоча такий вірус нова операційна система долає за лічені хвилини, все рівно тратиш цілу ніч, на те, щоб закрити файл і накласти на нього величезний пароль...

А кажуть час лікує...